Юрий Ситницкий. Путешествия по Карпатам.

Публикации - Книги

Подробное описание маршрутов по Карпатам в воспоминаниях бывалого туриста Юрия Івановича Ситницкого. Большинство описаных маршрутов - это однодневные туристические маршруты, так называемые походы выходного дня.

Юрій Сітницький. Мадрівки по Карпатах.- Львів. - 1993.

Докладний опис маршрутів по Карпатах в спогадах бувалого туриста Юрія івановича Сітницького. Опис деяких популярних маршрутів.

Більшість описаних тут маршрутів - це одноденні туристичні мандрівки, так звані походи вихідного дня. Деякі з них є коротші (наприклад, до монастиря в Розгірчі чи на іоріан Бурачиківський), а деякі - дводенні (наприклад, на Сивулю чи на Довбушанку). Саме такі короткі маршрути найкраще відповідають мандрівникам різного віку, які бажають систематично займатися туризмом, а не лише тільки під час своєї короткої відпустки. Сезон пішохідного туризму в Карпатах триває, в основному, від половини квітня до половини листопада, тобто біля 7 місяців; кількість вихідних днів в цьому періоді перевищує 30. Якщо тільки половину їх використовувати для туризму, то це принесе користь, співмірну з задоволенням, яке одержуємо з довготривалих походів під час відпустки. Описані нижче одно- і дводенні походи, очевидно, можна розглядати як складові частини багатоденних походів. Кількість варіантів таких походів необмежена, і немає потреби їх повно і детально висвітлювати. Приклади деяких походів приведені в окремому розділі.

Деякі маршрути з долини ріки Стрий та його притоків

1. До стародавнього монастиря біля села Розгірче

Вихідний пункт: роздоріжжя на автошляху Стрий-Сколе, де направо відходить дорога до села Стинава (20 км від Стрия). По другому боці автошляху, дещо нижче зауважуємо пішохідний місток через ріку Стрий. Переходимо на другий берег ріки і повертаємо направо в напрямку до церкви в селі Розгірче, що видніється перед нами. Печера знаходиться в лісі на узбіччі гірського схилу, безпосередньо над східним кінцем села. Віддаль від автошляху становить приблизно 2,5 км. Це дві виконані в скелі комори, розміщені одна над другою. Нижня комора має передсінок, а виконані в скелі отвори - як вікна і двері. З північної сторони знаходяться викуті сходи на верхній "поверх", де є кілька бокових скельних полиць. Посередині фронтового "фасаду", на висоті верхньої комори виконана фрамуга, мабуть, для ікони або скульптури. Все це свідчить про те, що тут була житло стародавиіх ченців-монахів, але більш точних даних про це історія не зберегла. Зазначимо, що при наявності власного автотранспорту можна доїхати зі Стрия асфальтованою дорогою аж до села Розгірче. Від автошляху Стрий - івано-Франківськ за мостом на ріці Стрий слід повернути направо і правим боком ріки через села Братківці, Жулин і Семигинів в'їжджаємо в Розгірче.

2. До скель Довбуша біля села Бубнище

Початковий пункт маршруту - залізнична зупинка Нижнє Синевиднє на лінії Стрий - Лавочне. Долиною річки Тишівниця (11,5 км і 350 м угору). Шосейною дорогою йдемо на захід приблизно 1 км до місця, де вліво відгалужується дорога до села Тишівниця і через міст на ріці Стрий входимо в село з цією ж назвою. Далі йдемо далиною річки Тишівниця. Пройшовши 1 км, минаємо справа дорогу до села Побук, і після наступних 4 км, теж справа - дорогу до центральної частини села Труханів. Переходимо через потік, який владає зліва до Тишівниці, йдемо ще майже 1 км правим боком річки на південний схід, після чого звертаємо вліво догори на доріжку, яка піднімається лісом в напрямку на схід і південний схід, і виходить на хребет. На хребті повертаємо направо на південь (доріжка веде вниз в село Бубнище) і, пройшовши приблизно 1 км, опиняємось біля основної групи скель Довбуша. Через хребет Грабник і Попцове (13 км, 380 м угору і 30 м вниз). До села Тишівниця йдемо через міст на ріці Стрий і зразу на початку села піднімаємося вліво на відкритий хребет Грабник (662 м). Йдемо згідно з лінією хребта в напрямку на південний схід приблизно 5 км у відкритому терені, спостерігаючи справа долину річки Тишівниця і села Тишівницю та Труханів. Далі дорога заходить в ліс, поступово змінюючи напрям на південь, і виводить на слабовиражену вершину Попцове (747 м), де роздоріжжя: вліво, (північний схід) - дорога до села Таняви в долині потоку Жижава, просто (південь) .- до села Тисів в долині Сукілю, направо (південний захід) - до села Паляниці. Йдемо цією останньою дорогою і, пройшовши приблизно 3 км, виходимо на галявину з основною групою скель Довбуша. Зауважимо, що скелі в Бубнищі знаходяться на віддалі 12 км на південь від Розгірча, тому дійти до них можна і через скелі в Розгірчі. Дорога туди починається безпосередньо над скелями, веде вододільним хребтом в загальному напрямку на південь, переважно через ліс (при дорозі цікава група скель) і з'єднується з хребтом Грабника на відстані 1,5 км перед роздоріжжям на Попцовому. Ботаніко-геоморфологічний резерват "Скелі Довбуша" був затверджений як пам'ятник природи республіканського значення в 1981 р. Його площа 100 га. Основна група скель, висотою до 30 м, півколом охоплює з півночі та сходу внутрішню площу, з західної сторони обмежену ровом і, очевидно, оборонним валом. Спостерігаючи скелі з цієї площі, зауважимо в першій зліва широку виковану в скелі печеру, всередині якої справа і зліва є кам'яні лави ("призьби"). Висота входу в печеру 1,6 м. Над печерою є видовбана в скелі відкрита полиця глибиною до одного метра, над нею прорубані в камері косі рівчики, в яких, мабуть, був закріплений цах дерев'яної прибудови. Далі направо знаходяться друга, дещо більша відкрита печера, висотою 2,3 м. Її називають "конюшня".. Біля неї ще одна невелика печера, яка, можливо, служила жильцям цієї старовинної оселі для зберігання знарядь праці та харчів. В щілині ніж скелями є ковані східці, якими можна вийти на верх скель, де гарні краєвиди, зокрема, на захід, на хребет Парашки. Крім описаної основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в навколишньому лісі навкруги неї є чимало окремих скель-веж, їх варто оглянути. Для цього виходимо через вхідний місток "подвір'я", повертаємо направо і обходимо навколо основної групи скель з її зовнішнього боку. Серед них відзначимо на заході найвищу - "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід від нього - "Ляльку", а також з півночі, при дорозі, якою ми прийшли, самітнього "Вітряка". Всі ці назви, очевидно, сучасні, присвоєні скелям скелелазами-альпіністами, які часто тут тренуються. Повертатися зручно шляхом виходу - долиною річки Тишівниця. Можна теж зійти до Болехова долиною Сукіля (14 км). Для цього виходимо на дорогу, повертаємо направо і пройшовши 3 км, виходимо до річки Сукіль в місці, де в неї впадає потік з села Бубнища.

3. До Синевидських скель на лівому боці ріки Стрий

Вихідний пункт - міст через ріку Стрий між Нижнім і Верхнім Синевіднім. ідучи зі Стрия, безпосередньо перед згаданим мостом, справа зауважуємо дорогу, яка веде далі цим же (географічне лівим) берегом ріки Стрий. Йдемо приблизно 2 км, переходимо невеликий потічок, який тут впадає в Стрий і повертаємо направо вверх на доріжку. Вона поступово виводить нас на широкий лагідний хребет з досить високою, відносно легкодоступною скелею. Якщо піднімемося на неї і поглянемо назад, на південь, то побачимо прегарну панораму Синевидської долини з ріками Стрий і Опір та навколишніми горами. Продовжуємо йти далі хребтом угору. Зліва яр другого потоку, на протилежному боці якого показується потужна стіна, складена з вертикальних скель з зубчастою верхньою лінією, з окремими вежами природного походження фантастичних форм. Стіна розміщена косо і простягається майже до самого хребта. Зійти до підніжжя цієї громади скель прихопиться бездоріжжям, що, однак, не становить особливих труднощів. В долині наступного, вже третього від моста на ріці Стрий, потічка, є ще декілька потужних скелистих громад, але доволі густий листяний ліс ховає їх від спостерігачів. Всі згадані вище хребти - це відгалуження відкритої вершини Комарницький (685 м), що знаходиться на віддалі біля 3 км від моста на Стрию. Вийти на неї можна будь-яким із хребтів. З вершини гарні краєвиди на північ (долини Стинави і Стрия) і на південь (гори над Сколем).

4. До водоспаду на річці Кам'янка і на гору Ключ

Вихідний пункт - відгалуження дороги до села Кам'янка, 5 км вище Верхнього Синевиднього. Відразу за відгалуженням дорога перетинає залізницю Стрий-Лавочне, мостом переходить ріку Опір і входить в долину річки Кам'янка. Йдемо дорогою, спершу лівим боком річки. Пройшовши 2 км, переходимо на правий бік. Після ще 2 км на річці справа пам'ятка природи - гарний водоспад. До підніжжя водоспаду веде стежинка вниз. Гора Ключ (927 м) - найвища вершина хребта, який замикає долину Кам'янки від півночі. Нас буде цікавити не так сама вершина (заліснена і тому не дозволяє бачити навколишні краєвиди), як могила Українських січових стрільців, які загинули тут у боях. Першої світової війни в 1915 р. Могила знаходиться на хребті безпосередньо під вершиною. Щоб вийти на хребет, йдемо далі дорогою вздовж річки Кам'янки. Пройшовши ще 1 км, помічаємо, що далина дещо розширюється, а основна дорога повертає направо на південь, до села Кам'янка. Нам треба йти далі в тому ж напрямку (на південний схід) поганою доріжкою ще майже 1 км, тут повертаємо вліво, в долину потічка, що тече з півночі і спершу його долиною, а потім лівим боком його ярка ідемо ледь помітною стежкою, і лісом піднімаємося на хребет. Після майже години підйому ми повинні вийти на незаліснений хребет, яким веде виразна доріжка. Тут повертаємо направо і згодом приходимо до мети. Повертатися можна дорогою виходу, або дорогою вздовж хребта Ключа, не спускаючись в долину Кам'янки. В такому випадку, ми будемо йти на захід біля 8 км, часом дещо угору і зійдемо в долину ріки Опір нижче моста на дорогу до села Кам'янка. Ще один варіант повернення - це сходження від могили УСС доріжкою на схід, потім на північний схід до села Труханів і звідти через село Тишівницю до Нижнього Синевиднього. Цей шлях теж можна використати для виходу на гору Ключ.

5. На гору Парашку (1270 м)

Найвища гора Сколівських Бескидів - гора Парашка, доступна з різних місцевостей, проте найзручнішими вважаються виходи з міста Сколе та з села Коростів.
Вихід з міста Сколе (10 км і 1 800 м угору). Вихідний пункт - з'єднання центральної автодороги міста Сколе з його обвідною автотрасою на південному краю міста. Тут на західному боці обвідної автотраси звертаємо на дорогу, яка біля щогли лінії електропередачі піднімається ва хребет, що замикає долину міста Сколе від заходу. Доріжка веде весь час угору, лінією хребта в напрямку на північний захід і після 3 км виводить на галявинку, де змінює напрям спершу на захід, відтак на південний захід. З полянки гарний вид на хребет Парашки, зліва в лісі - джерело. Далі доріжка веде лісом ще 2 км досить стрімко догори і виводить на хребет Парашки. Повертаємо направо (зліва на хребті гора Корчанка, 1180 м, напрям на південь) і останні 5 км йдемо в напрямку на північний захід відкритим хребтом. Проходимо окремі вершини хребта - Зелену (1221 м) і Кобилу (1231 м). Їх можна обійти боковою і не дуже зручною стежкою. і нарешті виходимо на саму Парашку.
Вихід з села Коростів (11 км і 770 м угору). Вихідний пункт: автобусна зупинка в Коростові на трасі Сколе-Козьова. Дорогою, яка тут відгалужується від автотраси, проходимо через село Коростів. В околиці церкви (2 км від розгалуження) рекомендується зійти направо - на трасу старої вузькоколійки і йти далі її насипом в напрямі на північний захід. Минаємо забудови нової бази відпочинку і повертаємо направо, через невелику полянку в залісений ярок. Тут на правому боці відшукуємо стежку типу "райтшток", яка серпантином піднімається вгору і далі веде весь час лісом, майже горизонтально, паралельно з хребтом Парашки, нижче верхньої межі лісу. Проте під саму Парашку стежка не доходить, в околиці вершини Зеленої треба повернути направо і вийти на хребет, далі йти так, як описано вище (вихід з міста Сколе). Можливий теж інший, дещо коротший варіант виходу на Парашку з Коростова. В такому випадку за базою відпочинку не повертаємо направо в ліс, а йдемо далі долиною річки Бутивлі. В місці, де зливаються Мала і Велика Бутивлі (3 км вище церкви) повертаємо вправо і йдемо вздовж Малої Бутивлі ще 1 км, де до неї справа спадає потік Красний. Йдемо його долиною біля 3 км, після чого стрімко піднімаємось вліво на південно - східний схил вершини Парашки. Зазначимо, що хоча описаний варіант виходу на Парашку долиною потоку Красного ви глядає простішим і коротшим, він не є дуже зручним. Справа в тому, що основний доволі довгий і важкий підйом на гору приходиться долати по відкритій незатіненій місцевості в середині дня, що завжди нелегко. Що ж видно з, вершини Парашкиі Передусім, впадає в очі величезний, шириною понад 15 км, пояс лісів, які тягнуться від долини ріки Стрий між Туркою і Яворою аж до західних іоріанів за Свічею. На північному заході бачимо нетрі Громового лісу у верхів'ях річки Брички, яка впадає до Стрия в Крушельниці. Також добре видно долину Стрия з його допливами, села Синевиднє, Корчин, Крушельницю, з дальших сіл - Ямельницю і Урич, з відомою групою скель - старовинним замком Тустань. Часом можна зауважити теж і скелі з Бубнища, віддалені в напрямку на схід на 18 км. На півдні лежить долина річки Бутивлі і село Коростів, а далі за нею - слабо заліснені гори в околиці Тухлі і Славська. Вертатися можна долиною Красного до Коростова або хребтом Парашки до Сколе, дорогою виходу. Можна також сходити до села Крушельниці. В такому випадку, спускаємося з вершини хребтом на північний захід і повертаємо вправо на боковий хребет - північне розгалуження Парашки. Йдемо ним вниз біля 1 км, відповідно до лінії хребта повертаємо на схід, переходимо вершину Діл (902 м), і далі йдемо лінією хребта в напрямку на північний схід: Зліва від нас долина річки Бричка. Сходимо до неї і йдемо дорогою вниз до села Крушельниця.

6. На гору Лопату (1211 м)

Вихідний пункт - залізнична станція Сколе (довжина траси 8,5 і 770 м угору). Перетинаємо головну вулицю міста Сколе і через міст на ріці Опір входимо в яр потоку, який тут впадає в Опір. На початку яру повертаємо вліво угору на доріжку, яка поступово виводить нас на частково відкритий, слабо нахилений хребет (напрям на схід, відтак на південний схід). Після 3 км від моста стежинка, яка веде хребтом, повертає на південь, заходить в ліс і після короткого стрімкого підйому обходить зліва яр другого потоку (тут вона йде майже горизонтально в східному напрямку) і виводить на широкий відкритий хребет, що починається з-над видного внизу зліва села Кам'янки. Повертаємо направо і йдемо цим хребтом в напрямку на південь, стежинка веде знову лісом, чергуючи невеликі підйоми і спуски. Приблизно на початку восьмого кілометра виходимо на чергову заліснену вершину, з якої, здається, на всі сторони є тільки спуски. Проте лінію хребта, а з нею і нашу стежинку треба шукати зліва (напрям - південний схід). Йдемо туди, виходимо з лісу і починаємо остаточний підйом на вершину Лопати. Повертатися найпростіше дорогою виходу. Можна теж перейти на вершину сусідньої гори Кудрявець (1/2 км на захід від Лопати) і зійти з неї до Гребенева дорогою виходу маршруту 7.

7. На гору Кудрявець (1244 м)

Вихідний пункт - залізнична станція у Гребенові (довжина траси 7 км і 770 м угору). Зі станції виходимо на автодорогу Сколе-Славське, повертаємо направо, переходимо мостом на правий берег ріки Опір (від станції біля 1,5 км) і йдемо далі цією ж дорогою ще понад 1 км до місця, де зліва відкривається долина потоку Дерешин, який тут впадає в Опір. Переходимо цей потік і зліва, на збочах вершинки Плоснина (714 м) відшукуємо доріжку, яка виведе нас на неглибоке сідло. Далі продовжуємо йти цією доріжкою, яка веде переважно в напрямку на північний схід і досить рівномірно піднімається вгору, ще майже 4 км. В місті, де закінчується старий ліс і доріжка повертає дещо направо, траверзуючи вершину Кудрявця, сходимо з неї наліво і, йдучи бездоріжжям на північ, виходимо на вершину. З вершини Кудрявця гарні краєвиди на всі сторони. Зокрема, на північному заході видніються Зелемін і далека Парашка, на півдні - долина потоку Зелемянка і гори за нею, на сході і південному сході - Полонинський хребет, що тягнеться, по суті, від Зелеміну через Кудрявець, через Мути, Беньки, Широку та інші вершини, аж до далекої Магури (1365 м).

8. На гору Зелемін (1177 м)

Вихідний пункт - залізнична станція у Гребеневі (довжина траси 5 км, 680 м угору). До моста на Опорі йдемо, як вказано в маршруті 7. За мостом піднімаємось доріжкою, що веде правим боком потічка Гребенівця, до початку лісу. Тут доріжка повертає вліво в ліс і виводить на полянку на хребті. Хребтом веде стежка в напрямку на північний схід, спершу полянами, пізніше лісом і після приблизно 2 км дороги виводить на запущену полонинку, зарослу кінським щавелем. Повертаємо наліво і вже без стежки виходимо на вершину Зелеміна. Давніше з цієї вершини спостерігались чудові краєвиди на всі сторони, тепер вони дещо обмежені, так як вершина частково заліснена. Добре видно оселі Гребенова і Сколе, на заході - Парашку, а на південному сході - близький Кудрявець. Повертатися найпростіше дорогою виходу. Для урізноманітнення можна йти вздовж лінії хребта на південний схід на гору Кудрявець і зійти з неї дорогою, описаною в маршруті 7. Перехід Зелемін-Кудрявець становить собою біля 3 км поганої стежки вододільним хребтом, причому перед самою вершиною Кудрявця зустрічаємо зліва заліснений тепер зсув. Підйом на вершину з цього боку досить прикрий, тому краще звернути тут з хребтової лінії дещо вправо і підійти на вершину по бездоріжжю, але зате при меншому нахилі.

9. На гору Кіндрат (1158 м)

Вихідний пункт - залізнична станція Тухля (довжина траси б км і 650 м угору). Від залізничної станції йдемо назад 200 м і повертаємо направо в яр невеличкого потічка. Доріжка по його правому (географічне) боці виведе нас на полянку, звідки гарні краєвиди на Тухлю і навколишні гори. Тут повертаємо вліво (північний схід) і лінією хребта йдемо угору, спершу лагідно, відтак досить стрімко лісом на повністю заліснену вершину Кічера (1071 м).3 неї сходить вправо стежка дещо вниз на схід, яка потім поступово піднімається догори на широку безлісу вершину Кіндрата. Зійти вниз найкоротше дорогою виходу. При бажанні можна сходити через село Либохору. Для цього треба з вершини Кіндрата зійти в напрямку на південний схід ще півкілометра і тут відшукати на поперечному хребті стежку, яка зведе нас (в напрямі на південний захід) просто до церкви в Либохорі. До Либохори - 4 км, від Либохори до станції в Тухлі - ще 4,5 км. До села Либохора з гори Кіндрата можна зійти також проведеною туди тракторною дорогою.

10. До меморіального цвинтаря УСС на горі Маківці

Весною 1915 р. в околицях гори Маківки мали місце важкі бої Українських січових стрільців з царською російською армією. Цвинтар полеглих в цих боях УСС знаходиться близько вершини гори Маківки на її південних схилах. До 1939 р. тут щорічно - в першу неділю серпня - відбувалося поминальне богослужіння, на яке приходили сотні і тисячі людей з цілої Галичини. Тепер тут створюється меморіальний комплекс. Вихідний пункт - залізнична станція Тухля.
Через село Грабовець (10 км і 500 м угору). Виходимо на головну дорогу Тухлі, повертаємо вліво, минаємо церкву, розмальовану Корнилом Устияновичем, доходимо до роздоріжжя, де вправо відгалужується дорога до Головецька. Йдемо туди дорогою вздовж річки Головчанки до місця, де зліва впадає в неї невеличкий потічок Грабовецький (приблизно 4,5 км від залізничної станції). Переходимо по кладці Головчанку і йдемо болотистою доріжкою вздовж потічка на південний захід. Пройшовши приблизно 2 км, зустрічаємо перші хати села Грабовець. Тут стараємося знайти якусь доріжку чи стежинку, яка вивела б нас на невисокий хребет, що розділяє долину потічка Грабовецького і розміщену на заході від неї долину потічка Пшанецького. Виходимо на цей хребет, різко повертаємо направо і далі йдемо в напрямку майже на північ. Просто на видну перед нами заліснену вершину Маківки. Дорога спершу йде у відкритому терені, відтак заходить в ліс і під кінець досить стрімко піднімається угору.
Через присілок Головецька, Пшанець (14 км і 500 м угору). Дорога довша, але легша. Крім цього, біля 10 км можна під'їхати автотранспортом. Зі станції йдемо, як вказано в маршруті через Грабовець, повертаємо на дорогу до Головецька, йдемо нею близько 7 км від моста на Опорі, до роздоріжжя, де вліво відгалужується дорога на південь, до присілка Пшанець. Йдемо ще 2 км, зліва зауважуємо вододільний хребет, за яким - долина потічка Грабовецького і село Грабовець. Переправляємося через потік Пшанецький і піднімаємося угору на цей хребет однією з доріжок, що видніється перед нами. На хребті повертаємо вліво, виходимо в ліс і доріжкою, як вказано в маршруті через Грабовець, виходимо до меморіального цвинтаря. Сходити будемо однією з доріг виходу. Застерігаємо перед спокусою сходити безпосередньо лісом в долину потоку Грабівця. Непогані вгорі стежки, в нижній частині заведуть в практично непрохідні завали.

11. На гору ільзу (1060 м) зі Славська.

Вихідний пункт - роздоріжжя біля церкви в Славську (довжина траси 6 км, вертикальний підйом 460 м). У вилці розгалуження доріг до Тарнавки (на захід) і до Волосянки (на південь) починається доріжка, що веде угору на хребет, який замикає долину річки Славки справа. Доріжка веде в південно-західному напрямку, обходить справа два невеликі вершечки хребта, веде часом хребтом, часом його правим узбіччям, і досить лагідно виводить на вершину, на якій тепер побудована станція радіотрансляційної лінії. Положення ільзи в самому центрі гір, що оточують Славсько, сприяє доскональному їх огляду. Це, в першу чергу, Тростян на північному заході, і Високий Верх на південному сході. Далеко на південному заході можна зауважити контури потужного закарпатського полонинського хребта Боржави. Добре видно села: на півночі - Славсько, на північному заході - Тарнавку, на півдні - Волосянку. Сходити до Славська найпростіше дорогою виходу. Можна теж зійти на південь до Волосянки або через сусідню на північному заході вершину Плішки (1038 м) до Тарнавки. Обидва ці варіанти - це добрі траси для зимових спусків на лещатах. Ще один варіант - схід до Решітки (групи хат на південний захід - від вершини) і звідти на північний захід - Тарнавки.

12. На гору Високий Верх (1245 м) зі Славська.

Вихідний пункт - роздоріжжя біля церкви в Славську (довжина траси 9 км, вертикальний підйом 700 м угору і 50 м униз). Дорогою до Волосянки йдемо 2 км. Тут, безпосередньо за другим потічком, що впадає до Славки зліва, повертаємо вліво на доріжку, яка досить лагідно виводить на хребет, під вершиною Плай (876 м) - (Ця майже 3-кілометрова частина траси популярно називається серед спортсменів "академічний спуск". - прим. автора), в напрямку на південний схід. Залишаючи цю вершину зліва, йдемо далі доріжкою в південному напрямку, перетинаємо трасу магістрального трубопроводу і доходимо до місця, де зліва відгалужується боковий хребет, яким можна зійти до села Нижної Рожанки. Йдемо далі хребтом на південь лісом через широке сідло і виходимо на край лісу. Перед нами стрімкі південно-західні схили Високого Верха. Тут варто, після короткого підйому по краю лісу, повернути на стежку вправо, яка виведе нас лісом косо вверх до пам'ятника природи - джерела "Писана Криниця", що б'є з-під скали на західному схилі Високого Верха. Обходимо джерело справа, повертаємо наліво і виходимо на полонинський хребет, де стежкою проходимо останній кілометр траси на вершину Високого Верха.

13. На гору Тростян (1235 м) з Тарнавки

Вихідний пункт - устя потоку Тарнавки до Опору, 2,5 км нижче залізничної станції Лавочне (довжина траси 4 км, вертикальний підйом 600 м). Нижче залізничного мостика на потоці Тарнавка зліва виходимо на доріжку, що веде угору на північ на вершину Погар (889 м), за нею в напрямку на північний схід траверзуємо дещо вищий верх Оршівець (1134 м). Тут знову доріжка веде на північ і без особливих труднощів виводить нас на вершину Тростяна. Це найлегший пішохідний вихід на Тростян. Зі Славська, при наявності підйомників, пішки на Тростян тепер не ходять.

Маршрути з долини ріки Лімниці

14. На гору Високу (1805 м) з оселі Кузьмінець

Через Фашори і Матагів. Довжина траси (горизонтально) 12 км, вертикальний підйом - 1100 м. Початок походу - місток на потоці Кузьмінець при його впадінні в Лімницю. Вище згаданого мостика відшукуємо на географічно лівому березі потоку Кузьмінця доріжку, яка досить стрімко піднімається угору і веде спершу хребтом, а потім східним узбіччям північного відгалуження хребта Матагова, в південному напрямку. Після 4 км рівномірного підйому доріжка виводить на сідло за вершиною цього відгалуження (1175 м, т. зв. Фашори). Тут нова мисливська хатка. Йдемо далі в південному напрямку майже горизонтально, просто під високу стіну головного хребта Матагова, зліва ліс, а справа старий зруб. Для підйому на хребет можна відшукати в лісі стару стежку-серпантин, можна теж йти однією з численних стежок на зрубі. На хребті повертаємо дещо наліво (напрям - південний схід) і йдемо по лісі стежкою, яка досить лагідно піднімається угору майже 3 км, спершу лінією хребта, відтак його правим узбіччям. Близько верхньої межі лісу стежка звертає дещо вправо униз, зліва тут зовсім близько до хребта. Йдемо розгалуженням стежки вліво, на хребет, де зустрічаємо цекоти і зарості жерепу, які майже не заважають в поході. Далі стежка веде хребтом в напрямку видної перед нами вершини Матагова (1672 м), на яку піднімається закосом серпантин. Далі йдемо стежкою, яка веде хребтом, інколи його узбіччям і виходимо під вершину Високої, вкритої цекотами великого розміру. На саму вершину стежки немає, тому прихопиться добиратися по каменях.

Через гору Заплату і попри Середню. Довжина траси (горизонтально) 14 км, вертикальний підйом - 1100 м. Початок походу - місток на потоці Кузьмінець при його впадінні в ріку Лімницю. Від мостика йдемо дорогою вздовж Лімниці униз приблизно і км і повертаємо вправо в ліс на доріжку, яка веде хребтом в південно-східному напрямі. Перетинаємо трасу нафтопроводу і йдемо далі цією ж доріжкою уверх спершу лісом, відтак старим зрубом, де її перетинає горизонтальна стежка. Йдемо цією стежкою вправо, таким чином, обходимо вершину і виходимо на неглибоке сідло під хребтом Пасічним. Тут невелика стара колиба, близько є вода. Звідти йдемо в напрямі на схід, пізніше на південний схід стежкою угору, трішки зрубом, відтак лісом на західний наріжник хребта Пасічного (1485 м). Далі стежка виведе нас, поступово змінюючи напрям на південний, на широкий відкритий верх Заплата або Горішня Заплата (1508 м). Від початку підйому це приблизно 8 км. Йдучи лінією хребта, спускаємося в неглибоке сідло і йдемо стежкою типу "райтшток" в напрямку на південь, часом південний схід, маючи зліва покриті цекотами узбіччя гори Середньої (1642 м). Стежка виводить нас безпосередньо під сідло між горою Середньою і північно-східним відгалуженням гори Високої. Далі стежка веде північним узбіччям цього відгалуження (недалеко від сідла при стежці джерело доброї води). Поступово стежка наближається до вершини Високої, піднімається уверх кількома заносами (цей серпантин добре видно з долини Лімниці) і вкінці з'єднується на західному боці вершини зі стежкою з Матагова.
Види з вершини Високої. Вид на південь закриває хребет Ріг з ігровищем, північним наріжником якого є сама вершина Високої. Понад ним видно обидві вершини Сивулі (1836 м і 1815 м). Найближчий на південному заході- довгий хребет іоріан, що закінчується на півдні вершиною Конець іоріанів (1611 м). Вершина Овода (1615 м) визирає з-над хребта Гортана на фоні стіни, в яку входять вершини (зліва направо): Берт (1670 м), Кепута (1608 м), Буштул (1693 м), Прелука (1520 м). Ця стіна замикає з півдня терен джерельних потоків Лімниці. Направо від неї, на далекому останньому плані можна зауважити вершини Закарпатської області: Стримба (1723 м) і Негровець (1712 м). В західному напрямку впадає в очі близька Ялова Клива (1568 м), наліво від неї - верх Коретвина. Далі між ними Попадя (1742 м). Направо від Ялової Кливи - Пареньки, прямона захід - Великий і Малий Канусяки, а між ними ірофа (1752 м). В північно - західному напрямку бачимо хребет Аршиць в поперечному профілі з вершинами Нер'єдів (1557 м) спереду і іоріан ілемський (1569 м) позаду. В північному напрямку - близька Середня, за нею поперечний вал Заплати і Пасічного, а за Лімницею верх Сегліс (1357 м). Дивлячись на північний схід та на схід, спостерігаємо поступове зниження гір вздовж рік Лімниці та Солотвинської Бистриці. Тут бачимо поперечний хребет Гриньків, висотою до 1258 м, на вододілі між обома цими ріками, та хребет Чортки, приблизно такої ж висоти, на вододілі Солотвинської і Надвірнянської Бистриць. На південному сході бачимо досить близько вершину хребта Станимир (1549 м), над ним з'являються контури групи Довбушанки: вершини Козя, Полянський, Скалки, Пікун, Медвежик і сама Довбушанка. Серед більш віддалених вершин можна зауважити між Козею і Полянським, купол Синяка, а на останньому плані в продовженні лінії Станимира-Синячка над селом Дора. Зауважимо, що аналогічний, проте неповний вид в цьому напрямку можемо спостерігати також з полонини Середньої, в сідлі між вершинами Високої та Середньої. Сходити з Високої до Кузьмінця можна обома маршрутами виходу, хоча зручнішим і коротшим є, безперечно, сходження через Матагів. В цьому; випадку треба вважати, щоби не згубити стежки при наближенні до верхньої межі лісу, де закінчуються зарості жерепу. Продовження стежки треба шукати дещо зліва нижче хребта. Якщо сходимо вниз попід Середню, подібна небезпека загублення стежки може виникнути при сходженні до Заплати, де лінія хребта нечітко визначена. Тут також стежку можна знайти в лісі дещо зліва від хребта. Найкоротша траса сходження з Високої до Кузьмінця (приблизно 10 км) - це сідла під Середньою прямо вниз в долину потока Кузьмінця, де раніше була стежка, і далі долиною потоку. Оскільки стан цієї траси тепер невідомий (можливі завали, переправи через воду і т. п.), не можемо її рекомендувати.

15. На гору Ґрофу (1752 м) з селища Осмолода

Вихідний пункт - міст вузькоколійки на річці Молодій біля її устя до Лімниці. 
Вихід через сідло між горами ірофа і Кінь (довжина траси 9 км, вертикальний підйом 1035 м). Йдемо в західному напрямку 2 км дорогою доляни річки Молодої до устя зліва правобічного її допливу - потоку Котельня. Переходимо потік Котелець і на лівому (географічне) його боці відшукуємо доріжку, яка веде лісом угору в південно-західному напрямку, і після 3 км досягає горизонтальної мисливської стежки, типу "райтшток", що траверзує справа вершину гори Кінь. Повертаємо наліво, обходимо "райтштоком" вершину Коня і виходимо на гідло між Конем і ірофою. Тут перед нами найважча частина траси: майже 2 км підйому на вершину ірофи (напрям - південний захід) бездоріжжям по цекотах, серед заростів жерепу при різниці висот 480 м. Можна уникнути цих труднощів, якщо від сідла під Конем піти наліво (на схід) "райтштоком", що майже горизонтально обходить вершину ірофи і після 4 км виходить на полонину Плісце, на південь від цієї вершини. Тут Повертаємо направо і лагіднішим узбіччям добираємося до вершини, засипаної відносно дрібними цскотами. Довжина траси збільшується при цьому до 12 км.
Вихід потоком Котельцем через полонину Плісце (довжина траси 11 км, вертикальний підйом 1035 м). До устя Котельця йдемо, як і в попередньому, варіанті. Заходимо в його долину і йдемо не завжди доброю доріжкою вздовж цього потоку в напрямку на південний захід. Після 7 км від устя Котельця до Лімниці доріжка перетворюється в стежку-серпантин, яка кількома закосами виводить на верхню межу лісу, де з'єднується зі згаданою вище мисливською горизонтальною стежкою - "райтштоком" і виводить на полонину Плісце. Звідти йдемо в північному напрямку до вершини ірофи. Це найкоротший і найлегший вихід на ірофу, правда, болотниста дорога долиною Котельця одноманітна і нецікава. З полонини Плісце можемо спостерігати вершини найближчого її оточення. Це на півночі - ірофа, направо від неї Кінь (1557 м), на південному заході вал Пареньки (1737 м) весь "зашитий" жерепом, на сході Канусяки, Великий (1647 м) і, наліво вія нього Малий (1624 м). Краєвид з вершини ірофи, завдяки центральному її положенню в західних іоріанах, дуже обширний. На півночі впадає в очі довгий хребет Арщиць, від іоріана ілемського (1539 м) по Малі (1510 м) над Осмолодою. На сході видно ряд вершин групи Сивулі - це Пасічний (1480 м), Заплата (1508 м), Середня (1642 м), Висока (1805 м) і сама двогорба Сивуля (1836 м і 1816 м). Наліво від Сивулі, на найдальшому плані, помітна далека Синячка над Дорою. Направо від Сивулі, над обома Канусяками, видно гострі конуси групи Довбушанки. На південному сході, наліво від хребта Пареньки, виглядає Попадя (1742 м), направо на далекому плані - закарпатські вершині Стримба (1723 м) і Негровець (1712 м). Сходити будемо однією з доріг виходу.

16. На гору Сивулю з селища Осмолода

Вихідний пункт - міст вузькоколійки на р. Молодій біля її устя до Лімниці. Довжина траси (горизонтально) - 24 км, вертикальний підйом приблизно 1100 м. Від моста вузькоколійки йдемо угору вздовж Лімниці в загальному напрямку на південь. Після приблизно 4 км справа відкривається долина потоку Петроса, який збирає води з-під гір Попаді, ірофи і Канусяків. Пройшовши ще 3 км, зліва бачимо устя потоку Бистрика, вздовж якого йде відгалуження вузькоколійки*. Йдемо туди. В долині Бистрика, на відстані біля 1,5 км від устя є гуртожиток лісорубів, дещо вище зліва - устя невеликого потічка Лопушна (також Боревка). Безпосередньо за містком вузькоколійки зліва починається стежка типу "райтшток", яка веде спершу на північний схід, відтак на південь ний схід, часом кількома закосами серпантина, аж під одну із вершин хребта Сивулі - Боревку (1595 м). Це приблизно 4 км від гуртожитку. Далі ця стежка веде південно-західним узбіччям хребта Сивулі майже горизонтально лісом, на висоті приблизно 1500 м, тобто на 250-300 метрів нижче хребта. Стежка дуже петляє і після приблизно 7 км виводить на південні узбіччя, вкриті цекотами і жерепом, вищої другої вершини Сивулі (1836 м). Після наступних 2 км походу стежкою, яка обходить з півдня першу вершину Сивулі (1815 м), виходимо на сідло Рущина (1424 м), де зустрічаємо руїни давнього туристичного притулку. Загальний напрямок походу вздовж хребта Сивулі - південний схід. На галявині біля руїн змінюємо напрямок на північний і відшукуємо серед заростів жерепу кам'янисту стежину, яка веде угору, подекуди серпантином, на першу вершину Сивулі (1815 м). Вийшовши туди, бачимо на північному заході на відстані 1 км другу, вищу вершину (1836 м). Туди можна дійти по цекотах старою військовою стежиною вздовж хребта.

* Якщо є можливість, бажано  перші 7 км подолати не пішки, а проїхати вузькоколійкою або дрезиною.
Можливий теж і дещо інший варіант виходу на вершини Сивулі. Для цього, вийшовши з долини Бистрика під вершину Боревки, залишаємо справа стежку, яка веде південними узбіччями хребта Сивулі і звертаємо наліво угору на сідло під Боревкою на цьому ж хребті. Далі йдемо хребтом "з верха на верх" згідно з його напрямком, тобто на південний схід, аж до вищої, а відтак нижчої вершини Сивулі. Ця траса значно коротша: від сідла під Боревкою до вершини Сивулі (1815 м) - приблизно 4 км, проте це необов'язково означає виграш в часі. Справа в тому, що весь хребет вкритий цекотами і жерепом. В довоєнні часи в жеребі була прорубана туристична стежина, але тепер, при відсутності консервації, вона мусіла б дуже зарости. Точної інформації про її теперішній стан у нас немає. Краєвиди з вершини Сивулі мало відрізняються від тих, що їх видно з ірофи. На північному заході спостерігаємо долину Солотвинської Бистриці з оселями Гута і Пороги, а на півдні - групу Братківської і східну частину закарпатського полонинського хребта Свидовець. Сходити з Сивулі до Осмолоди можна цією ж дорогою виходу. В гарну суху погоду можна повертатися вздовж лінії хребта, орієнтуючись на давню стежку по цекотах і долаючи часті поля заростів жерепу. При цьому, судячи з другої вершини Сивулі (1836 м), треба вважати, щоби не йти по лінії найменшого нахилу хребта на захід, а йти майже прямо на північ, куди звертає головний хребет. Йдучи хребтом, проходимо неназвану вершину (1772 м), відтак Боревчину (1696 м) і осадимо в сідло під Боревкою, від вершини (1836 м) біля 3 км. Тут на західному боці хребта треба підшукати стежку виходу з долини Бистрика і зійти нею вниз до згаданого раніше гуртожитку лісорубів. Сходження хребтом Сивулі дозволяє милуватись гарним краєвидом, але через труднощі проходження полями жерепу значного виграшу в часі не буде. Найкоротшою і найзручнішою трасою сходження з Сивулі до Осмолоди є шлях через Рущину безпосередньо в долину Бистрика. Для цього з-під руїн на Рущині йдемо вздовж давнього кордону вододільним хребтом між потоками Бистрик (на заході) і Салатрук (на сході) в напрямку на захід приблизно 1 км, спершу униз, а відтак дещо угору. Тут вододільний хребет змінює напрямок на південний захід. З правого боку приєднується невисокий заліснений боковий хребет, паралельний до хребта Сивулі. Цим хребтом веде стежка в долину Бистрика, спершу лісом, потім через старий зруб. Після приблизно 3 км стрімкого сходження стежка зведе нас в долину Бистрика біля устя справа ще одного потічка з-під Сивулі. Далі дорога донизу йде практично руслом потоку Бистрика, що пішоходам не дуже зручно. Щоб уникнути цього, треба підійти угору вздовж потічка, що впадає в Бистрик справа, кількадесят метрів і тут наліво від нього відшукати в лісі стежку, паралельну до Бистрика. Після приблизно 1 км ця стежка виведе нас на кращу дорогу вздовж Бистрика. Всього проходимо долиною Бистрика до гуртожитку лісорубів біля б км, при кінці цього шляху з'являється вузькоколійка, вздовж якої дійдемо до Осмолоди, подолавши приблизно 9 км. В долину Лімниці з Сивулі можна зійти також верхами через ігровище (1815 м) і Матагів (1672 м). Для цього йдемо через другу вершину (1836 м) хребтом Сивулі, як було сказано вище, в сідло під Боревкою (1595 м). Справа внизу зауважуємо сідло (1344 м), зліва від якого долина потоку Лопушна, що впадає в Бистрик біля гуртожитку лісорубів, а справа джерельні потічки другого потоку Лопушна - притоки Солотвинської Бистриці. Нам треба зійти на це сідло. Відшукати стежину вниз, починаючи з вкритого цекотами хребта дуже важко, практично неможливо і приходиться спускатися бездоріжжям через зарості жерепу в напрямку приблизно на північ. На сідлі досить зручне місце для ночівлі, близько є вода. З сідла далі йдемо в північному напрямку, підіймаючись на хребет ігровища, спершу рідким лісом, кам'янистою стежкою і бездоріжжям по дрібних цекотах, що не справляє великих труднощів. Хребет ігровище на півночі закінчується вершиною Висока (1805 м), яку можемо обійти зліва. Дальший шлях сходження в долину Лімниці через Матагів і Фашори співпадає з описаним вище шляхом виходу на Високу і приводить до Кузьмінця (4 км нижче Осмолоди). Можна теж, зійшовши з Матагова, в сідлі під Фашорами, відшукати зліва стежку прямо до Осмолоди через т. зв. Соферу.

Маршрути з долини Пруту

17. На гору Синячку (1402 м) з села Дора

Вихідний пункт - залізнична зупинка в Дорі.

Вихід долиною Кам'янки (9 км, 900 м угору). Від зупинки йдемо вправо через переїзд, поміж хатами села, справа на горі бачимо церкву, зліва протікає потік Кам'янка. Доходимо до роздоріжжя - вправо дорога йде далі селом, вліво через міст на Кам'янці веде до лісництва і в ліс. Перед роздоріжжям старовинний придорожний хрест. Йдемо через міст, незабаром зустрічаємо знову роздоріжжя, повертаємо направо, через другий міст перехопимо Кам'янку і йдемо лівим (географічно) боком річки до місця, де справа до неї владає невеличкий потічок (1,5 км від хрестах. Тут є лавочка і мала альтанка. Йдемо далі цією ж дорогою вздовж Кам'янки, не звертаючи на деякі її відгалуження направо. Минаємо резервуари та інші об'єкти нафтовидобувного господарства, які знаходяться справа вище нашої дороги і виходимо до досить широкої долини, де є устя чергового потоку, що тут впадає в Кам'янку. Далі йдемо долиною Кам'янки, дорога піднімається дещо угору, минає два нафтодобувні станки і приводить до роздоріжжя, де вправо угору відгалужується тракторна дорога в ліс (4 км від хреста). Ця дорога виводить на хребет, що замикає долину Кам'янки від півночі. На хребті зустрічаємо широку дорогу, яка веде з Делятина під Синячку. Повертаємо наліво і йдемо нею в напрямі на захід, просто на вершину Синячки, що видніється перед нами. Перед самою вершиною знову роздоріжжя. Повертаємо направо, маючи зліва схили Синячки. Дорога поступово піднімається угору і виводить на давню полонину Лазок на захід від вершини. Тепер тут розміщені об'єкти нафтодобувного господарства. На краю полонини повертаємо різко наліво і стежинкою через рідкий ліс, вище бездоріжжям по цекотах добираємося до вершини.
Вихід хребтом Чорногориці і через полонину Щевку (9 км, 900 м угору). Від зупинки у с. Дорі йдемо залізничною дорогою через міст на Кам'янці і відразу за ним повертаємо направо на стежку, яка досить стрімко угору виведе нас лісом на хребет, що замикає долину Кам'янки з півдня. Після досить довгого і важкого підйому доріжкою, яка веде цим залісненим хребтом, виходимо на полянки Чорногориці, звідки гарні краєвиди Яремча. Проходимо невисоку вершину з тріаніуляційним знаком, за нею неглибоке сідло і знову заходимо в ліс, згідно з лінією хребта - спершу униз, потім знову угору. В лісі, недалеко до кінця підйому, вліво відгалужується болотиста стежинка, яка майже горизонтально виводить на полянку. Тут знаходиться джерело доброї води, дещо нижче - доріжка вихону на Синячку з Яремча. Далі дорога веде узбіччям гори Погар (1225 м) майже горизонтально в західному напрямі і виходить на. полонину Щевка; з неї гарний краєвид на Довбушанку та її сусідів (напрям - південний захід). Тут дорога повертає майже на північ і веде просто під Синячку, залишає вершину справа і повертає на полонину Лазок. Нам треба зійти з дороги направо і бездоріжжям, через рідкий ліс, добиратися до вершини. Сама вершина Синячки не має вигляду конуса, це швидше трапеція, верхня горизонтальна грань якої простягається на кілька десятків метрів з заходу на схід. Безлісий західний край цієї грані вкритий цекотами великого розміру. З північного боку вершини - небезпечне глибоке провалля. Краєвиди, які в добру погоду можна оглядати з вершини Синячки, - одні з найгарніших в Українських Карпатах. А саме, на півдні, над повздовжним хребтом Явірника бачимо головні вершини східних іоріанів: Хом'як, Синяк, іоріан, направо від них - Довбушанку і Полянський, далі - Козі іоріан, Ставимер, Чортку, над ними на останньому плані - Сивулю і Високу. Сходити з Синячки до Дори можна однією з доріг виходу. Причому, йдучи через Чорногорицю, можемо дещо скоротити дорогу. Для цього, прямуючи дорогою Лазок-Щевка, не доходимо до Щевки, а відразу за місцем, де ця дорога виходить з лісу, повертаємо наліво і виходимо на берег стрімкого узбіччя над джерельними потоками Кам'янки, звідки гарний краєвид на Дору. Тут відшукуємо яку-небудь стежинку вниз і після досить важкого спуску на декілька десятків метрів виходимо на горизонтальну дорогу, яка тут проходить поперек східного боку Синячки. Біля неї джерела дуже доброї води. На цій дорозі повертаємо направо і виходимо, маючи вершину Погар з правого боку, на лінію хребта Чорногориці, яким і сходимо до Дори.

18. На гору Синячку (1402 м) з міста Яремче

Вихідний пункт: залізнична станція в Яремче (8,5 км 900 м угору). Виходимо на головну дорогу Яремча, тут повертаємо наліво і йдемо через залізничний переїзд дорогою в долину, потоку Чорногорчика. Йдемо приблизно і км його долиною, потім повертаємо наліво, на доріжку, яка виводить на хребет, що відгалужується від хребта Чорногориці. Далі піднімаємося цим хребтом, спершу відкритим тереном, відтак лісом і виходимо на полянку, де справа підходить стежка з Дори. Тут знаходиться згадане вище джерело. Далі йдемо, як рекомендуємо в описі , маршруту з Дори на Синячку, хребтом Чорногориці.

19. На гору Явірник-іоріан (1467 м) з міста Яремче

Вихідний пункт - залізнична станція в Яремче (7,5 км і 940 м угору). Прямуємо вздовж залізниці на південь, за ринком повертаємо направо в долину потоку Жонки, йдемо вздовж цього потоку до місця, де зліва в нього впадає потік Багровець, переходимо мостом Жонку і далі піднімаємось правим берегом Багровця. Справа внизу знаходиться присілок Яремча - Багровець. Пройшовши приблизно кілометр, переходимо на другий (правий) берег потоку, піднімаємось угору і заходимо в ліс. Загальний напрям дороги - південний захід. Проходимо невелику галявину в лісі, йдемо далі лісом угору і виходимо на полонину Явір. Перед нами - висока заліснена стіна хребта Явірник. Йдемо в такому ж напрямку досить поганою стежиною, перетинаємо дорогу, що йде внизу паралельно до хребта Явірника, заходимо в ліс і дуже стрімко добираємося до вершини: нам треба подолати вертикальний підйом 300 м на відстані всього і км. Вершина і весь хребет Явірника вкриті цекотами дуже великих розмірів. Подекуди зауважуємо поля жерепу, в окремих місцях помітні кедри, які в Карпатах рідко де зустрічаються. З краєвидів, які можна спостерігати з вершини, в першу чергу, це - хребет Хом'як - Синяк - іоріан на півдні і особливо велично - група Довбушанки на заході. Сходити можна дорогою виходу або через полонину Явірник до Ямного, як вказано при описі маршруту на Явірник з Ямного.

20. На гору Явірник-іоріан (1467 м) з села Ямне

Вихідний пункт - залізнична зупинка в Ямне (7 км і 900 м угору). Від зупинки йдемо долиною потоку Явірника приблизно 1 км, після чого повертаємо направо на дорогу, яка лісом піднімається угору і поступово завертає вліво і виводить на полонину Прутинок (1034 м). З неї видно весь хребет Явірника. Входимо в ліс в напрямку цього хребта, безпосередньо під ним повертаємо дещо вліво і виходимо на велику полонину Явірник на самому хребті. Тут повертаємо направо, виходимо на західний верхній край полонини і далі лісом, відтак по цекотах виходимо на першу, а потім і на головну вершину хребта Явірник. Всього приходиться подолати біля півтора кілометра важкого переходу без стежки по каменях-цекотах великого розміру. Для різноманітності сходити доцільно дорогою на Яремче, як описано вище. Для цього на північ від вершини відшукуємо серед заростів жерепу стежечку, яка дуже стрімко сходить додолу і виведе нас спершу на полонину Явір, потім понад Багровець до Яремча.

21. На гору Довбушанку з міста Яремче (20 км, 1450 м угору і 200 м униз)

Вихідний пункт - залізнична станція в Яремче.
Спочатку йдемо так, як в маршруті на Явірник - іоріан - до потоку Жонки, але тут не сходимо вниз до потоку, а піднімаємося направо угору і йдемо далі дорогою, яка веде досить високо правим (географічне лівим) берегом Жонки. Приблизно 3 км вище ця дорога сходить вниз до потоку і приводить до місця, де зливаються два джерельні потічки Жонки. Тут повертаємо направо доріжкою, яка поступово піднімається на перевал на хребті Буковець (994 м). Тут роздоріжжя: хребтом йде дорога з полонини Щевка на хребет Явірник, справа стежка вниз (приблизно 200 м) в долину річки Зелениці. Відшукуємо цю стежку, сходимо нею, переправляємося через Зеленицю і йдемо вліво дорогою, прокладеною трасою давньої вузькоколійки, напрям - південний захід. Минаємо будинок туристичного притулку і, пройшовши 8 км від місця спуску з Буківця, приходимо до місця, де дорога різко змінює напрям на західний. Зліва, по другому боці річки (яка тут назива ється Зубринка) - старий зруб і гуртожиток лісорубів, справа дещо вище полонина Нижня. Йдемо, на цю полонину (напрям - північ), і на її верхньому краю відшукуємо стежку, яка виведе нас через ліс під сам хребет каменистої Довбушанки, вкритий внизу заростями жерепу. Тепер треба віднайти вирубану в жерепі стежку, яка вище біжить серпантином по каменях-цекотах і виведе нас на хребет. Тут повертаємо вліво і нарешті стаємо на середній головній вершині Довбушанки. Як можна зауважити, похід на Довбушанку вимагає багато часу і значних зусиль, провести його одним днем туди і назад практично неможливо. Повертатися найпростіше до Яремча дорогою виходу.

22. На гору Ґорґан Бурачиківський (1046 м) з села Микуличин (5 км і 450 м угору).

Вихідний пункт - міст на головній дорозі Микуличина через річку Прутець. Від моста йдемо дорогою лівим (географічно правим) боком річки Прутець приблизно 2 км. Переходимо невеликий потік, який зліва впадає в Прутець. Трохи далі дорога відходить від долини Прутця вліво і прямує в ліс. Перед лісом роздоріжжя, йдемо дорогою наліво (це стара військова дорога з Микуличина через хребет Рокети до села Лючки), яка лагідно, декількома заносами, виведе нас на сідло під вершиною іоріана. Повертаємо різко направо і стежинкою лісом піднімаємося на вершину. На відміну від інших верхів, в   іоріанах немає відносно невеликих каменів-цекотів - тут зустрічаємо частини литої скали досить значних розмірів, серед яких ростуть поодинокі смереки. Продовження військової дороги від сідла в напрямі на північний схід веде на вершину Рокета велика (1114 м), розміщену на довгому полонинському хребті, що тягнеться від Маковиці над Яремчем до Космацької Лисини біля Космача.

23. На гору Хом'як (1544 м) з Татарова (10,5 км і 900 м угору)

Вихідний пункт - розгалуження доріг до Ворохти і до Яблониці на виїзді з Татарова*. Початкову частину траси від згаданого роздоріжжя дорогою на Яблоницю до відгалуження на Поляницю (4,5 км) доцільно проїхати автотранспортом. Далі йдемо дорогою до Поляниці ще біля 1 км, після чого в лісі на правому боці дороги відшукуємо стежку типу "райтшток", яка прокладена правим збочем яру потічка, що тече з-під Хом'яка. Йдемо цією стежкою в загальному напрямку на північ і невдовзі сходимо до дороги, що веде в цьому ж напрямі безпосередньо вздовж згаданого, потічка. Піднімаємося цією дорогою і після одного закоса виходимо на невелику полянку на сідлі між горами Хом'як (зліва) і Гребля (справа). Це так звана полонинка Бараня. Тут повертаємо наліво і йдемо угору, спершу рідким лісом, відтак стежинкою серед заростів жерепу і накінець без стежки по цекотах досить великого розміру на вершину Хом'яка. Відокремлене положення і значна висота вершини Хом'яка дає можливість спостерігати краєвиди, які своєю проглядністю перевищують досі описані. В найближчому сусідстві на півночі бачимо, хребет Явірника, над ним зліва Синячку, на північному заході вершину Синяка "з профілю". На сході хребет Ліснів, за ним хребет Рокети з Лисиною Космацькою. На останньому плані на півдні зауважуємо Чорногорські вершини - Петрос і Говерлу; на південному сході - близьку ворохтянську Магуру, а за нею Костричу. Сходити з Хом'яка можна, очевидно, дорогою виходу, але дещо коротшим і цікавішим буде сходження долиною потоку Женця. Для цього сходимо на полонинку Бараню і тут наліво в лісі знаходимо плай, що виводить на велику полонину Хом'яків. При ньому зустрічаємо потужне джерело смачної води, що витікає з масиву вершини Хом'яка. Температура її в будь-яку пору року не перевищує 4-5° С. Зауважимо, що з вершини Хом'яка на полонину Хом'яків можна зійти, минаючи полонину Бараню. Для цього треба на північному схилі вершини відшукати стежку, яка зведе нас на південний край полонини Хом'яків, де близько ще одне джерело доброї води. Виходимо на полонину Хом'яків і тут біля її середини справа на краю лісу відшукуємо стежку - початок плаю, який стрімко вниз зведе нас в далину потоку Женця. Його досить важко знайти, так як немає чітких орієнтирів. Крім цього, тут близько починається друга стежка - перехід на хребет Явірника. Шукати плай треба на правому схилі полонини, в своїй верхній частині він має тенденцію повертати збочем направо. Сходити вниз в долину Женця без стежки в будь-якому випадку не рекомендується. Це понад 300 м вертикальної різниці висоти і дуже важкий стрімкий спуск густим лісом. В своїй нижній частині плай з полонини Хом'яків перетинає потік Роскульський, що витікає зі згаданого джерела під Хом'яком. Йдемо далі доріжкою дещо вище потоку Женця, нарешті сходимо на дорогу вздовж цього потоку і доходимо до його устя до Пруту. Тут повертаємо направо і виходимо біля мосту на Пруті на автодорогу Татарів-Микуличин.
* історична назва Татарова була змінена на Кремінці

25. На гору Кукул (1542 м) з Ворохти

Вихідний пункт - залізнична станція у Ворохті (довжина траси - 10,5 км, підйом 800 м угору). Зі станції йдемо до переїзду стежкою попри залізницю, минаємо переїзд, після чого пішохідним мостиком переходимо на другий бік Пруту, повертаємо наліво і виходимо на залізничну колію безпосередньо за другим віадуком. Тут перетинаємо залізницю і слабопомітною стежинкою піднімаємося угору до доріжки, яка поміж хатами веде просто на південь і через деякий час заведе направо в ліс. Йдемо далі в цьому ж напрямку стрімко угору і виходимо на відкриту вершину - Кичеру (1201 м). Переходимо її та сходимо дещо вниз в сідло, що з'єднує її з другою, повністю залісненою Кичерою (1248 м), яку минаємо справа, і починаємо стрімкий підйом спершу лісом, відтак старим зрубом, від хребет Кукула. Після біля 300 м вертикального підйому виходимо на дорогу, яка веде нас на полонину Кукул. З неї бездоріжжям, в цьому ж на прямку на південь, виходимо на хребет, тут повертаємо наліво і стежкою на лінії хребта доходимо до головної вершини. З вершини чудові краєвиди на всі сторони. Особливо прекрасно виглядає 20-кілометровий головний хребет Чорногори, зокрема, найвища в Українських Карпатах гора Говерла (2061 м), яка відділена від нас потужним хребтом полонини Козьмієвської (1573 м). Сходити вниз можна трасою виходу. Можна теж не сходити на полонину Кукул, а йти далі хребтом в північно-західному напрямку на полонину Григорівку (1378 м) і 1,5 км за нею повернути на північ доріжкою, що виведе нас на залізничний тунель біля станції Воронянка. Ще один варіант сходження - це спуск в долину потоку Форещенки і нею до Пруту. Для цього з вершини йдемо на південь (вважаючи, щоби не піти стежкою на південно-східний видовжений кут полонини) і виходимо на плай, який боковим хребтом Кукула після 2,5 км зведе нас до потоку Форещенки, звідки ще 1 км до його устя до Пруту, на віддалі 14 км від тартаку в Ворохті. Краєвиди з вершини дещо ширші, ніж з Хом'яка, оскільки ми знаходимося на 120 м вище. Особливо гарно виглядає на заході могутня група Довбушанки та її сусідів, а на півдні хребет Чорногори. Повертатися будемо спершу дорогою виходу - хребтом Синяка на полонину Хом'яків. При цьому маємо нагоду оглянути краєвиди, яких не було видно з вершини Синяка. Зокрема, це величний Конус Хом'яка, наліво від нього хребет Ліснів, над ним далека Лисина Космацька, направо від Хом'яка заліснена Магура над Ворохтою, на дальшому плані - Костричя. З полонини Хом'яків сходимо в долину потоку Женця плаєм, як вказано вище (маршрут 23).

26. На гору Кострича з Арджелюжі.

Назвою "Арджелюжа" визначають найближчу околицю розгалуження доріг з Ворохти до Жаб'я (Верховини)* і до спортбази на Заросляку під Говерлою. Вихідний пункт - згадане роздоріжжя, б км від тартаку в Ворохті, 9 км від залізничної станції. Вихід потоком Озірним, через полонину Веснарку. Довжина траси 10 км, вертикальний підйом 700 м. Від згаданого роздоріжжя йдемо асфальтованою дорогою вздовж ріки Прут в південному напрямку, проходимо невелику оселю Завоєлю (тут знаходиться туристичний притулок, вище - початок заповідника). З лівого боку минаємо устя Озірного і повертаємо в його долину. Цією долиною по добрій дорозі йдемо 1,5 км, після чого за устям другого правобічного потічка сходимо вліво на плай, який далі сам догори виведе нас на полонину Веснарку, розміщену на південно-західних узбіччях Костричі. Повертаємо направо і, траверзуючи південні узбіччя полонини, виходимо на лінію хребта Костричі. Йдемо далі в східному напрям ку і нарешті опиняємось на вершині. Вихід через перевал Ворохта-Жаб'є і присілок Буковієн. Довжина траси 9 км, вертикальний підйом 700 м. Від роздоріжжя в Арджелюжі йдемо дорогою на Жаб'є аж до перевалу, де ця дорога різко повертає наліво вниз. Тут залишаємо Жаб'ївську дорогу, далі йдемо в попередньому напрямку болотнистою стежкою в ліс вододілом міжь допливами Пруту (справа) і Черемошу (зліва). Переходимо невеликий безлісий хребет, минаємо декілька хат присілка Буковієн і підходимо до підніжжя потужного хребта Костричі. Тут найважча частина траси - потрібно на відстані 1 км взяти вертикальний підйом приблизно 500 м фактично по бездоріжжю, якщо не враховувати худобиних стежок. Тоді виходимо на хребет Костричі, повертаємо вліво і вже без труднощів виходимо на його вершину. Панорама Костричі дає, безумовно, найкращий перегляд головного хребта Чорногори. Його вершини (справа наліво): Петрос (2022 м), Говерла (2061 м), Брескул (1950 м), Пожижевська (1822 м), Данциш (1866 м), Гомул (1750 м), Туркул (1935-м), Шинці (1866 м), Ребра (1977 м), Томнатик (2018 м), Бребенескул (2036 м), Менчул (2002 м), Смотрич (1901 м), Стайки (1749 м). Направо від Чорногори добре видно Закарпатський хребет Свидовець з Близницею (1883 м) і Татульською (1774 м), далі направо Братківську (1792 м), групу Довбушанки, Явірник-іоріан. Наліво спостерігаємо гори над Жаб'єм: групу Ротила (1484 м). Білу Кобилу (1473 м), далі Лисину Космацьку (1464 м). Сходити вниз можна однією з доріг виходу. Можна також зійти до присілка Жаб'я, Красника. Для цього йдемо хребтом Костричі в напрямку на південний схід до його останньої над Черемошем вершини Гед'я (1348 м), звідки сходимо просто в долину Черемошу вище Красника. Відстань від вершини Костричі до Жаб'я-ільці (відгалуження дороги до Ворохти) - 12 км.
* Центр Верховинського району, "столиця" Гуцульщини з історичною назвою "Жаб'є" , була перейменована на "Верховину".

Мандрівки по Чорногорі
Чорногора - це двадцятикілометровий хребет висотою біля 2000 м, що займає панівне становище на величезному просторі Карпат - від польсько-словацьких Татр на заході до румунських Роднянських Альп на сході. Як об'єкт туризму Чорногора представляє значний інтерес і в той же час, на відміну від іоріан, вона відносно легкодоступна. Чорногора починається над селищем Ясіня на Закарпатті вершиною Петрос (2022 м), на б км віддаленою від першої і найвищої вершини головного хребта Чорногори - Говерли (2061 м). Між цими обома вершинами є значне зниження терену (до 1550 м), через це Петрос здається навіть вищим від Говерли. Головний хребет тягнеться з північного заходу на південний схід і характеризується хвилястою лінією вершин, розділених між собою неглибокими сідлами, що ніде не сходять нижче 1750 м. Ці вершини - Говерла (2061 м), Брескул (1950 м), Пожижевська (1822 м), Данциш (1866 м), Туркул (1935 м), Ребра (1997 м), Томнатик (2018 м), Бребенескул (2036 м), Менчул (2002 м), Смотрич (1901 м) і Піп іван (2026 м). Характерною особливістю хребта Чорногора є неоднаковість його південних і північних схилів. Коли південні схили швидко сходять вниз у глибокі долини, то на північному боці майже вія кожної вершини відходять поперечні бокові хребти з лагідним схилом і стрімкими боковими стінами. Внаслідок цього, під окремими вершинами на її північному боці утворилися так звані "котли" - ступінчасті долини з горизонтальним дном, обмежені з трьох боків стрімкими схилами ("плечі") і відкриті з четвертого, де нерідко появляються другі, нижчого ступеня, "котли". Така будова головного хребта Чорногори є наслідком дії льодовиків. Туристичний сезон для Чорногори, з уваги на особливості високогір'я, коротший і триває звичайно від половини травня до половини жовтня. Хоча вічного снігу на Чорногорі немає, проте нерідко в деякі роки бувало, що сніг в окремих місцях і літом не зникав. Але мандрування по Чорногорі в гарну потоку не зв'язане з будь-якими труднощами. Схили вершини на головному хребті покриті, здебільшого, травою, кам'яних розсипів майже немає, верхня межа лісу знаходиться досить низько (біля 1400 м). Жерепу теж мало, терен відкритий, є непогані стежки, але в погану погоду, в туман, дощ і сніг краще в похід не вирушати, ніякого сховища від негоди тут, по суті, немає. Вихідним пунктом для походів по Чорногорі з її північного боку є Завоєля - невелика оселя над Прутом, віддалена на 13 км від залізничної станції у Ворохті, або побудована ще 7 км вище біля бувшої полонини Заросляк спортивно-туристична база "Заросляк". Для східної частини Чорногори може бути зручним вихід з верхньої частини осель Бистрець і Дземброня. З закарпатського боку вихідними для походів на західну частину Чорногори будуть населені пункти Лазещина, Ясіня і Кваси, а на східну - села Богдан і Луги. Нижче подаємо опис виходів на найважливіші об'єкти Чорногори. Туристам треба врахувати, що значна частина Чорногори є включена в склад державного заповідника, в якому діють особливі правила для відвідувачів. Зокрема, на території заповідника заборонено розкладання наметів і ночівля в них, розпалювання вогнищ, збирання трав, квітів, ягід, грибів, рибальство і т. п, В зв'язку з цим туристам треба завчасно постаратися одержати відповідну перепустку в дирекції Заповідника, із зазначенням в ній траси планового походу.

27. На гору Говерлу в Завоєлі

Вихід через полонину Заросляк, довжина трасо 10,5 хм, вертикальний підйом 1150 м (від бази "Зарослих" - відповідно - 3,5 км і 800 м). Від лісництва в Завоєлі йдемо дорогою вздовж ріки Прут в південно-західному на прямку. Після 1 км зліва - устя Озірного (вихід на Костричу), ще 2 км далі справа - устя Форещенки (вихід на Кукул). Дорога тимчасово змінює напрямок на південний і навіть південно-східний, після 1 км знову по вертає до попереднього. Пройшовши ще і км, бачимо, що зліва впадає до Пруту один з джерельних його потоків - Данцишик, який збирає води зі схилів Данциша, Туркула і Шпиць. Дорога тепер веде на захід і після наступних 2 км приводить під будинок спортивно-туристичної бази "Заросляк". Поступово дорога стає стежкою, яка веде в ліс, переходить на другий (правий) бік невеличкого потічка і досить стрімко піднімається лісом, тепер вже в південно-західному напрямі. Пройшовши верхню межу лісу, виходимо на полонину Заросляк, перед нами Говерла. Ще понад 2 км нелегкого підйому, і нарешті стаємо на найвищій точці не тільки Українських Карпат, а і всієї України. Якщо передбачається спуск з Говерли іншою трасою, то рекомендуємо дещо змінити трасу виходу, щоб побачити гідний уваги водоспад Пруту під Говерлою. Для цього, вийшовши з лісу на полонину Заросляк, треба повернути вліво і зійти на дно другого (нижнього) котла між Говерлою і Брескулом. Йдемо низом в напрямку до верхнього котла, де спостерігаємо на стрімкій стіні, що з'еднує два котли, стрічку води маленького тут Прута, який стікає з висоти дна верхнього котла в нижній, утворюючи при цьому ряд каскадів загальною довжиною до 80 м. Виходити із котла на стежку виходу на Говерлу приходиться, долаючи, по можливості, закосами стрімку стіну східного "плеча" Говерли. Якщо ж будемо повертатися з Говерли трасою виходу, очевидно, відвідаємо водоспад Прута не під час підйому, а при спуску.
Вихід через Пожижевську і Брескул. Довжина траси 14 км, вертикальний підйом 1250 м угору і 100 м вниз (від бази "Заросляк" відповідно - 7 км, 900 м і 100 м). До спортивно - туристичної бази траса походу повністю співпадає з описаною вище. Далі йдемо просто на південь, переходимо мостиком Прут, досить доброю дорогою йдемо угору приблизно 1,5 км і виходимо на дно котла між Бресхулом і Пожижевською. Зліва, на боковому хребті Пожижевської бачимо корпуси стаціонару інституту ботаніки АН. Йдемо туди і звертаємо в напрямку вершини Пожижевської. Тут, на боковому хребті, прорубана в жерепі погана, проте дуже стрімка стежинка догори, з нахилом понад 45°. Для полегшення підйому краще від вище згаданих корпусів піти направо доріжкою, яка заведе нас в Брескульський котел і біля його задньої стіни піднятися на доріжку, що кількома закосами виведе на місце, де закінчується згадана стрімка стежинка. Тут відшукуємо стежку, яка між окремими невеликими полями жерепу веде вздовж бокового хребта Пожижевської, а відтак дещо нижче направо - на сідло міх вершинами Пожижевської і Брескула. Далі йдемо лінією головного хребта Чорногори, через Брескул (не траверзувати його!) в сідло під Говерлою і нарешті на саму Говерлу. Описана траса виходу на Говерлу, хоча і довша, проте може бути зручніша, так як значно легша від траси через Заросляк. Крім цього, вона дає можливість під час походу спостерігати широкі краєвиди Чорногори, чого немає в першому випадку.

28. На гору Говерлу з Лазещини

Довжина траси від залізничної станції Лазещина - 16 км і 1350 м угору. Це найлегший, хоча і досить довгий шлях виходу на Говерлу, правда, перші майже 10 км дороги можна проїхати автомобільним транспортом. Зі станції виходимо на дорогу, повертаємо направо і йдемо вгору долиною річки Лазещина. Проходимо під залізничним мостом, після 7 км дороги минаємо зліва устя потоку Фореска, яка тече з-під Кукула і після ще 2 км доходимо до місця, де до Лазешиня теж зліва впадає потік Козмещик. Тут на залісненому хребті між Лазещиною і Козмещиком відшуковуємо плай, який виводить нас в південному напрямку на полонину ірона, розміщену на західному, доволі лагідному хребті, що сходить з Говерли. Проходимо полонину і йдемо далі угору по хребті, який поступово змінює напрямок на східний, і нарешті виходимо на вершину Говерли з її західної сторони. Краєвид з вершини Говерли на всі сторони щодо своєї протяжності перевищує краєвиди з усіх інших верхів Українських Карпат. В напрямках, що відповідають загальному напрямку карпатських хребтів (північний захід і південний схід) ніде не видно кінця гір. В обох поперечних напрямках (північний схід і південний захід) можна при відповідних погодніх умовах зауважити рівнини з містами івано-Франківськ і Коломия на півночі та Сигіт Мармамароський на півдні. З близьких сусідів Говерли бачимо стрункий Петрос иа заході і майже всі вершини головного хребта Чорногори на південному сході. Це найближчий Брескул, за ним Пожижевська, Данциш і Туркул, далі Ребра з урвищем на заході, де можна зауважити сильветку Великого Козла, наліво від верха Ребра довгий вал Шпиць, над ним двогорбий Брсбенескул, направо від Ребер височіє Томнатик, а в сідлі перед цим визирає кусочок далекого Попа івана. Прямо на південь від Говерли лежить величезна долина Білої Тиси на тлі Мармароських Альп з Фархаулем (1961 м) і Мармароським Попом іваном (1940 м). Серед інших вершин відзначимо на північному заході півночі Близницю, Братківську і Стеришору, Сивулю, Довбушавку, Лисину Комацьку, а на південному сході - Чивчин.

29. На гору Петрос з Ясіні

Довжина траси від залізничної станції Ясіня - 11 км і 1370 угору. Початкова частина дороги веде відкритим хребтом між річками Чорна Тиса і Лопушанка, наліво від залізничної лінії. На цей хребет дістанемося будь-якою стежкою з лівого (східного) боку залізниці. На хребті повертаємо направо і йдемо плаєм в загальному напрямку та південь досить лагідно угору, після 4 км дороге заходимо в ліс. Тут стрімко піднімаємося, після чого виходимо на полонину Стіна під горою Шесою - одним із розгалужень Петроса. Перейшовши полонину, повертаємо дещо вліво (напрямок - південний схід) і йдемо далі широким плаєм постійно вгору, спершу хребтом, потім лівим узбіччям, і після 5 км походу підходимо під схили Петроса. Плай повертає тут різко направо на південний захід. Йдемо ним деякий час, після чого повертаємо наліво і добираємося бездоріжжям на знижений тут хребет Петроса і ним, ще раз наліво, виходимо на вершину.

30. На гору Петрос з села Кваси

Вихідний пункт - залізнична станція Кваси (довжина траси 15 км і 1500 м угору). В Квасах йдемо автодорогою в північному напрямку, проходимо під залізничним мостом, трохи далі повертаємо направо на міст через Чорну Тису. Тут біля турбази, на лівому (географічне правому) боці невеликого потічка починається дорога, яка веде лісом по схилах Квасівського Менчула і недалеко від його вершини (1314 м) виходить на полонину, розміщену на західному відгалуженні гори Шесул (1728 м). Недалеко знаходиться споруда старої сироварні, а також будинок стаціонару біологічного факультету Львівського університету. Йдемо далі дорогою, яка траверзує вершину Шесул, залишаючи його справа, і виводить на сідло між нею і хребтом Петроса. Тут залишаємо дорогу, яка йде направо попід хребет Петроса, виходимо на лінію хребта і трохи стежкою, трохи бездоріжжям, йдучи в північно-східному напрямку, виходимо на вершину Петроса.
Можливий і другий варіант виходу із Квасів. Дорогою від залізничної станції йдемо до центра Квасів, минаємо автостанцію і потім повертаємо наліво на підвісний місток через Тису. На другому березі річки стоїть альтанка. Тут починається стежка, яка стрімко веде догори в північно-східному напрямку. Вона виходить на відкриту леваду, потім заходить в рідкий ліс, нагорі повертає дещо вліво і виводить на дорогу біля згаданої сироварні. Далі треба йти так, як було описано вище. Цей вихід на Петрос коротший, але підйом угору тут значно важчий. Краєвиди з Петроса майже такі як з Говерли. Особливо гарно виглядає головний хребет Чорногори, який можемо спостерігати у всій його довжині - від Говерли до Попа івана. Чіткіше, ніж з Говерли, бачимо Блнзницю і за нею ряд полонин хребта Свидовець.

З0. До Несамовитого озера через полонину Пожижевську

Вихідний пункт - спортивно-туристичиа база "Заросляк" (довжина траси 6 км, вертикальний підйом 500 м). Початок маршруту співпадає з описаною вище трасою виходу до корпусу інституту ботаніки АН на полонині Пожижевській. Від будинку йдемо в напрямку на південь дещо вниз стежкою, яка потім заходить в ліс і веде паралельно до головного хребта Чорногори, на висоті біля 1500 м. Це одна із побудованих ще до першої світової війни доріжок, призначених для великого полонинського господарства на північних схилах Чорногори ("нижня" дорога), яка місцями непогано збереглася. Незабаром доріжка виходить на невелику полонину, звідки прекрасний вид на Великий і Малий Козли на фоні Шпиць. На полонинці доріжка губиться, шукати продовження її треба справа на краю лісу. Продовження доріжки підводить до підніжжя Малого Козла, де зливаються два потічки. Йдемо направо угору і попадаємо на стежку, яка серед заростів жерепу виводить нас до невеликого озерця під Данцишем. Тут повертаємо різко наліво і болотистою горизонтальною стежкою в напрямі на південний схід доходимо до Несамовитого озера, що знаходиться безпосередньо під вершиною Туркул. Дещо вище на лівому березі озера є джерело дуже доброї води. Повертатися зручно іншою дорогою. Спершу йдемо стежкою виходу до озерця під Данцишем. Тут залишаємо справа стежку, якою ми виходили, і йдемо далі просто, траверзуючи дві вершини Данциша і, накінець, Пожижевської. По дорозі маємо нагоду спостерігати справа на фоні валу Шпиць зубчасті грані обох Козлів - Малого і Великого. Вийшовши на боковий хребет Пожижевської, відшукуємо справа згадану в описі траси прорубану в жерепі стрімку стежинку вниз до видних здалека будівель інституту ботаніки АН. Спускаємося цією стежкою і далі йдемо дорогою до бази "Заросляк".

32. На гору Шпиці через полонину Маришевську

Вихідний пункт- лісництво в Завоєлі. Довжина траси 12 км, вертикальний підйом 940 м. Перші 5 км йдемо дорогою вздовж ріки Прут, як подано в описі виходів на Говерлу. Зліва біля потоку Данцишика заходимо в його долину і, пройшовши декілька сотень метрів, повертаємо вліво на плай, який веде лісом на полонину Маришевську. Проходимо всю її довжину, знову заходимо в ліс, йдемо весь час угору і після 4 км дороги виходимо на сідло між вершиною Маришевська Велика зліва і північним відгалуженням Шпиць справа. Тут повертаємо направо, відшукуємо на схилі Шпиць стежку в жерепі, якою після важкого підйому вийдемо на Куполясту вершину. Сама вершина Шпиць не становить значного інтересу, основною метою цього походу вважаються краєвиди, які можна спостерігати з неглибокого сідла між нею і головним хребтом Чоркогори. На північному заході - близький кам'янистий, з зубчастою лінією грані, хребет Великого Козла, відділений від нас польодовиковим котлом, на фоні західної частини Чорногори, що закінчується правильною конічною вершиною Говерли. На сході - глибока долина, обрамлена майже вертикальними стінами, з дна якої виростають вертикально величезні скелі, ніби театральні куліси. На задньому плані визирає друга по висоті вершина Чорногори - Бребенескул. Повертатися доцільно іншою дорогою попри Несамовите озеро. Для цього йдемо з сідла під Шпицями в напрямі на південний захід, виходимо на головний хребет Чорногори, повертаємо направо, йдемо ще 1,5 км до перевалу під Туркулем і сходимо направо вниз до Несамовитого озера. Далі йдемо верхньою дорогою, як описано вище, через полонину Пожижевську і Заросляк.

33. В урочища Гаджина і Кізі Увлоги з долини Бистрця.

Вихідний пункт - устя потоку Бистрець до Черемоша. Довжина траси 14,5 км (біля 5-6 км можна проїхати автотранспортом), вертикальний підйом 950 м. Спершу дорога веде селом Бистрець. Після 1 км від устя зліва гарний водоспад правобічного притоку Бистрця, після наступних 1,5 км - церква. Пройшовши ще 1,5 км, бачимо устя потоку Руського, що тече справа з-під Костричі, далі зліва устя потоків Черленого, за ним ще двох - Глибокого і Степанського. і через 7,5 км від устя Бистрця до Черемоша в Бистрець впадає потік Кізя, що збирає воду з урочища Кізі Увлоги під Бребенескулом. Відразу за устям - плай, що веде угору в напрямку на захід, потім на південний захід. Після 2,5 км плай роздвоюється: вправо - іде в урочище Гаджина (котел під Ребрами і Шпицями), а просто - в Кізі Увлоги (котел під Бребенескулем). В урочище Гаджина йдемо направо, заходимо ніби в ворота, утворені узбіччям Шпиць і стрімким схилом Кедроватого (бокового хребта від Ребер) зліва. Плай веде лісом, східним боком потоку, побіч джерела смачної води "Довбушева криниця" і виводить насередину котла під Ребрами. Скалисті узбіччя цієї вершини замикають долину Гаджини з південного заходу. Справа від нас - згадані в описі переходу з Шпиць на головний хребет вертикальні скелі. На другому східному боці бачимо стрімкі, майже вертикальні узбіччя Кедроватого, покриті жерепом. За переказом, Гаджина - місце народження Олекси Довбу ша, тут теж його похоронили. Щоб зайти в урочище Кізі Увлоги, треба повернутися до згаданого вище розгалуження плаю і звідси піти направо плаєм, що веде по східних схилах Кедруватого. Плай доведе нас до котла, який знаходиться прямо під урвищем на північному схилі Бребенескула. Це урвище, що його так добре видно здалека (наприклад, з Костриці), розділяє урочище на дві частини, на два котли, з кожного з них можна вийти на головний хребет і на Бребенескул. Вихід із східного котла дещо довший, але не такий важкий як із західного.

34. На гору Смотрич з села Дземброні

Вихідний пункт - устя потоку Дземброня до Черемошу. Довжина траси 9 км (1 варіант), або 11 км (2 варіант), вертикальний підйом 1170 м. Перші 3 км дороги від Черемошу на південний захід і захід вузькою долиною вздовж потоку Дземброня можна проїхати автомобільним транспортом. Тут долина розширюється, з'являються хати села Дземброня*, зліва устя потоку Скорушного. Переходимо його мостиком і починаємо підйом доріжкою, яка веде вгору хребтом по лівому боці Скорушного, в напрямку на південний захід. Після 3 км від початку підйому під стрімким схилом північного наріжника Смотрича приходимо до великої стаї для худоби. Минаємо її і слабо помітною стежкою досить стрімко угору виходимо на цей наріжник, після чого нахил стежки стає лагіднішим. Далі стежка весь час веде в південно-західному напрямку серед невеликих заростів жерепу, час від часу обходить груп скель фантастичних форм, що зустрічаються на хребті. Каменів стає все більше, а сама вершина Смотрича повністю кам'яниста. Це був перший, коротший, але важчий варіант виходу на Смотрич. Другий, більш легкий маршрут передбачає початок виходу з місця, віддаленого на 2,5 км вище устя Скорушного в Дземброню. Тут у вилці, створеній потоком Дземброня і його правостороиньою притокою, що тече з-під Смотрича, починається плай, який спершу лагідно, відтак досить стрімко виводить нас слабо залісненим хребтом на північно-західний наріжник Смотрича. Далі йдемо по відкритому терені, відповідно лінією хребта, поступово змінюючи напрямок на південний, пізніше на східний і виходимо на західний край Смотрича, на так званий Вухатий Камінь. По дорозі зустрічаємо групи скель, які місцеве населення називає "церквами". Звідти до вершини - біля 0,5 км. Краєвиди з вершини Смотрича в західному напрямку майже такі, як з Попа івана, величезний масив якого затуляє собою інші краєвиди на південь. Серед безлічі гір на сході і південному сході виділяються близькі правильної форми Стайки. На півночі добре видно село Дземброню. Сходити вниз найпростіше однією з доріг виходу. Можна теж сходити через сідло між Смотричем і головним хребтом Чорногори (майже 1,5 км на захід від вершини). Тут можна зійти направо вниз до джерельних потоків в Дземброні і далі, великою дугою, спершу вздовж річки Дземброня, потім хребтом на лівому боці її зійти в горішню частину села Дземброня. Дорога ця довша, зате вона дозволяє ознайомитися з цією цікавою долиною під Менчулем.
* Назву села Дземброня було перейменовано їй Берестечко

35. На гору Піп іван з села Дземброні.

Вихідний пункт - устя потоку Дземброня до Черемоша. Довжина траси 15 км. (3 км можна проїхати автотранспортом), вертикальний підйом 1295м. Початок маршруту від Черемоша до стаї під Смотричем співпадає з описаним першим варіантом виходу на Смотрич. Від стаї йдемо наліво плаєм, який веде узбіччям Смотрича, і виводить на сідло між його вершиною і Стайками. Далі треба перейти на видне на заході сідло (1768 м) між головним хребтом Чорногори і Смотричем. Для цього траверзуємо південні схили Смотрича, перетинаючи кілька джерельних потічків Погорільця. На сідлі повертаємо наліво виходимо на головний хребет і доброю стежкою, без особливих труднощів досягаємо вершини Попа івана з руїнами недобудованої астрономічної обсерваторії. З вершини Попа івана оригінально виглядає головний хребет Чорногори (північний захід), який визначається тільки Менчулом, Бребенескулем і наліво від нього Томнатиком, між ними видно конус далекої Говерли. Найближчими сусідами Попа є: на півночі - Смотрич, направо від нього - Стайки, на півдні - Шурин (1773 м) і на південному заході Васкул (1737 м) з величезним урвищем на східних узбіччях. На дальшому плані спостерігаємо на південному заході хребет, що замикає долину Білої Тиси з півдня. Це Мармароські Альпи. Справа наліво - Петросул (1784 м), стрункий Піп іван Мармароський (1940 м), масивний Фархауль (1920 м) і Сціавул (1755 м).

36. До озера Шибеного і на гору Піп іван, попри озеро Марічейка

Вихідний пункт - устя потоку Шибеного до Черемошу (довжина траси 13 км, вертикальний підйом 1170 м угору). Від устя Шибеного до Черемоша йдемо на захід 4 км дорогою, яка допускає автомобільний рух, і приходимо до греблі одного з найбільших в Карпатах озера Шибеного. Це озеро природного походження , яке було пристосоване як збірник води для сплаву дерева дарабами по Черемошу. Воно знаходиться на висоті 1024 м, його довжина становить 850 м, ширина - 200 м, а глибина біля шлюзу - 25 м. Оглянувши озеро, вертаємо назад 1,5 км дорогою, якою ми прийшли, до устя з лівого боку потоку Погорільця з Шурином. Між ними хребтом веде плай на полонину Веснарка, під горою Шурином. Тут повертаємо направо, залишаючи Шурин зліва. Плай веде спершу в напрямку на північний схід, відтак на Північний захід і приводить до прегарного озерця Марічейка (5 км від початку підйому). Відразу за озерцем починається полонина Марічейка і по ній, в напрямку на захід, виходимо на сідло між Попом іваном і Шурином. З сідла виходимо направо на найбільш лагідне рамено Попа івана і ним досягаємо вершини.

Деякі варіанти кількаденних мандрівок по Карпатах
Приклади трас кількаденних мандрівок.
1. с.Славсько - г. ільза (6) -с. Решітка (1,5) - вододільний хр. між Опором і Славкою - г.Явірник Малий (7) - с.Опорець - с.Лавочне (6,5) - с.Тарнавка - г.Оршівець - г.Тростян (7) - с.Славсько (6). Загальна довжина траси 34 км.
2. м. Яремче - г.Явірник-іоріан (7,5) - пол.Хом'яків - г.Синяк (7) - г. Бабин Погар -    г. Довбушанка (10) - г.Товсте - о. Комарники (9) - г.Синячка (7) - м.Яремче (8,5). Загальна довжина траси -49 км.
3. с.Ворохта - г.Кукул (10,5) - устя Форещенки (3,5) - о.Заросляк - г.Говерла (7,5) - г.Брескул - г.Пожижевська - г. Данциш - г.Туркул - Несамовите озеро (6,5) - хр.Шпиці (2) - пол.Маришевська (3) - вододільний хр. Прута і Черемоша - хр.Кострича (8) - г.Кострича - о.Арджелюжа (12) - с.Ворохта (9). Загальна довжина траси 63 км.
4. с.Східниця - скелі біля с.Урич (6) - с.Ямельниця - вододільний хр. між Стриєм і Стинавкою - г.Комарницький (18) - Синевидські скелі (2) - с.Тишівниця (6) - скелі біля с. Бубнище (11) - м. Болехів (13). Загальна довжина траси 56 км.
5. с.Осмолода - хр.Матагів - г.Висока (14) - г.ігровище - сідло під г.Боревкою (4) - г.Сивуля (4,5) - пол. Рущина (2) - плай під Негровою і Боярином - г. Окопи (5,5) - потік Салятрук - с. Бистриця (Рафайлова) (9) - потік Довжинець, устя Озірного (6,5) - г. Довбушанка (7,5) - потоком Зубринка і на п. Буковець (14), потоком Жонкою до Яремче (8). Загальна довжина траси 76 км.
6. м.Яремче - г.Маковиця - г.Рокета Велика (15) - г. Лисина Космацька -
пол. Мунчелик (16) - г.Грегіт - г.Гега Габоріянська - г.ігрець - п.Буковець (22) - г.Колілаш - г.Писаний Камінь (6) - потік Дужки,- с.Рожен Великий - Сокільські Скелі - м.Кути (20). Загальна довжина траси 78 км.
Позначення: с.- село, о. - оселя, м. - місто, г. - гора, хр. - хребет, п. - перевал, пол. - полонина. Цифри подають відстань в кілометрах між двома пунктами, названими безпосередньо перед двома сусідніми цифрами. Загальна довжина траси в кілометрах - це сума всіх вказаних цифр.

1993 (c) Юрій Сітницький
Увага! Всі права на дані, що викладені в межах даного розділу, застережені і охороняються законом. Використання в корисливих цілях, а також без посилання на першоджерело (Юрій Сітницький. Мадрівки по Карпатах.- Львів. - 1993.)  категорично забороняється.